Вулиці Києва, які кияни вперто називають по-старому

Київ змінюється постійно: будуються нові ЖК, відкриваються заклади, з’являються сучасні простори, а разом із містом змінюються й назви вулиць та станцій метро. Особливо багато перейменувань столиця пережила після декомунізації та початку повномасштабної війни. Але є одна цікава річ: навіть після офіційних змін багато киян усе одно продовжують говорити «старими» назвами. Іноді — через звичку, іноді — через пам’ять, а іноді просто тому, що нова назва ще не «прижилася».

Наприклад, площу Українських Героїв досі дуже часто називають площею Льва Толстого. Хоча офіційно назву змінили ще у 2023 році, у повсякденних розмовах стара версія все ще звучить значно частіше. Хтось навіть жартує, що Київ живе у двох реальностях одночасно: офіційній і «київській». Те саме сталося зі станцією метро «Почайна», яку величезна кількість людей продовжує називати «Петрівкою». Особливо це помітно серед старших киян або тих, хто прожив у місті десятки років.

Цікаво, що деякі старі назви настільки вкорінилися у міському житті, що фактично стали частиною культурної пам’яті. Наприклад, Московська площа давно стала Деміївською, але навіть зараз у таксі чи розмовах можна почути саме стару назву. І справа тут не завжди в політичній позиції чи небажанні приймати нові зміни. Часто це просто звичка, яка формувалася роками. Людина може двадцять років їздити на «Петрівку», і мозку складно за кілька місяців перебудуватися на «Почайну».

Але є й інший бік цієї історії. Для багатьох нові назви — це не просто формальність, а спосіб повернути місту український контекст. Особливо після 2022 року кияни почали значно уважніше ставитися до того, чиї імена залишаються на мапі столиці. Вулиці, названі на честь російських письменників, генералів чи радянських діячів, почали масово перейменовувати. Натомість у Києві з’являються вулиці українських військових, дисидентів, митців та історичних постатей, про яких раніше знали значно менше.

Іноді через це виникають дуже дивні ситуації. Молодші люди вже звикають до нових назв, тоді як старше покоління продовжує користуватися старими. У результаті один киянин каже «зустрінемось на Звіринецькій», а інший ще автоматично говорить

«Дружби народів». І обидва мають на увазі те саме місце.

Окремий феномен — назви, які люди не хочуть відпускати через ностальгію. Для когось «Петрівка» — це не про радянське минуле, а про книжковий ринок, студентські роки чи поїздки з батьками на вихідних. Назва перетворюється не просто на слово, а на частину особистих спогадів. Саме тому перейменування вулиць часто викликає значно більше емоцій, ніж може здатися.

У Києві взагалі дуже цікаві стосунки з пам’яттю. Це місто постійно переписувало себе: змінювалися імперії, влада, прапори, ідеології. Разом із цим змінювалися й назви вулиць. Одні зникали повністю, інші повертали історичні назви через десятки років. Наприклад, вулиця Кирилівська колись стала Фрунзе, а потім знову повернула свою історичну назву. І таких прикладів у Києві десятки.

Назви вулиць узагалі здаються дрібницею лише на перший погляд. Насправді вони дуже багато говорять про місто й людей, які в ньому живуть. Про те, кого суспільство хоче пам’ятати, а кого — ні. Про те, як змінюється країна. І навіть про те, як складно людям прощатися зі звичними речами.

Можливо, саме тому Київ ніколи не буває «остаточним». Він постійно змінюється — навіть у назвах. Але водночас продовжує жити десь між старими табличками, новими сенсами та звичками киян, які все одно ще довго казатимуть «Петрівка».