Третій мікрорайон Троєщини: київська «Голуб’ятня»

1 черв.

Читати 2 хв

Третій мікрорайон Троєщини починається майже непомітно — варто лише звернути з проспекту Червоної Калини, і Київ раптом стає блакитним. Саме тут, серед панельної забудови 1980-х, заховався один із найдивніших і водночас найцікавіших житлових ансамблів столиці. Район, який місцеві давно охрестили «Голуб’ятнею».

Фото: Олександр Бурлака спеціально для БЖ

Його проєктував архітектор Вадим Гречина у 1984–1985 роках.

Освіту Вадим Михайлович здобув у “кузні” мистецьких кадрів України – Київському державному художньому інституті (нині – Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури), де у 1920-х роках навчався та деякий час викладав його батько. У 1956 році Вадим Гречина закінчив навчання і почав працювати у Державному інституті з проєктування “Київпроект”. Весь творчий шлях Вадима Михайловича пов’язаний з цією організацією, саме тут зодчий взяв безпосередню участь у проєктуванні будівель, котрі прикрасили Київ та підкреслили його статус сучасного міста, що стрімко розвивається. Частина творчої спадщини архітектора відклалася у фонді “Київпроекту”, який зберігається у ЦДНТА України. Також його відомі проекти це - Центральний палац урочистих подій, Український дім, готель “Турист” та Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського.

Масив будували на намивних територіях і колишніх болотах — ще кілька десятиліть тому тут були заплави Дніпра, а сьогодні стоять десятки багатоповерхівок. Активний розвиток Троєщини став можливим після відкриття Північного мосту у 1974 році, який фактично з’єднав новий лівобережний район із центром Києва. Будинки тут не виглядають випадковим набором типових панельок: фасади вкриті абстрактними візерунками з блакитної та білої плитки, що створюють цілісний візуальний ритм.

Саме через цю кольорову родзинку масив і отримав свою неофіційну назву - «Голуб’ятня». У сонячну погоду блакитні фасади буквально світяться, а в похмурі дні район стає майже монохромним, ніби старий кадр із радянського фантастичного фільму. Але сьогодні цей ансамбль поступово зникає. Частину фасадів уже вкрили утепленням, під яким сховалися оригінальні плиткові композиції. Третій мікрорайон також добре показує, як працювала система радянських кооперативів. Квартири тут отримували працівники конкретних підприємств, і пам’ять про це збереглася в назвах навколишніх кооперативів: «Автотранспортник-4», «Арсеналець-25», «Будматеріали-2», «Суднобудівник-16», «Хімік-14». Фактично ці назви стали маленьким архівом промислового Києва 1980-х.

Після аварії на Чорнобильська катастрофа у районі також розселяли ліквідаторів та постраждалих. Для багатьох родин Троєщина стала місцем нового життя після трагедії.

Попри репутацію типового спального масиву, третій мікрорайон створювали за досить прогресивною для свого часу концепцією «міста-саду». Усередині кварталів планували школи, дитячі садки, магазини, побутові послуги та громадські простори — усе в межах кількох хвилин пішки.

Третій мікрорайон Троєщини — це місце, яке складно зрозуміти з першого погляду. За звичними панельками тут ховається цілісний архітектурний задум, пам’ять про радянський Київ, історії переселенців після Чорнобиля і рідкісний для столиці приклад району, де колір став частиною міської ідентичності.