«Ким був чоловік, чиїм ім’ям названа ваша вулиця?» — що знають кияни про назви навколо

Щодня ми стикаємося з десятками назв різних вулиць. Щоразу, як сідаємо в улюблену автівку, пристібаємося та вбиваємо потрібну адресу в навігатор. Щоразу, як вирішуємо завітати до до друзів у гості і намагаємося знайти потрібний під’їзд, уважно вдивляючись у таблички на будинках. Щоразу, коли замовляємо на вечір Пепероні і в додатку доставки уважно слідкуємо, де рухається кур’єр. Але чи замислюємося ми, ким були люди, чиї імена давно стали частиною міста?

Для більшості киян назви вулиць — радше орієнтири, ніж елемент історії. Ми вже майже на автоматі кажемо «їду на Лесі» чи «зустрінемось на Франка», навіть не задумуючись про те, ким були ці люди та чому саме їхні імена з’явилися на мапі столиці. А втім, за кожною табличкою стоїть окрема історія — іноді героїчна, іноді трагічна, а подекуди багатогранна й суперечлива. 

Я вийшла на головну вулицю Києва — Хрещатик, щоб поставити мешканцям просте питання: «Чи знаєте ви, ким був чоловік або жінка, на честь яких названа ваша вулиця?»

Шевченка всі знають

Біля станції метро зустрічаю Ігоря, 46 років. Він живе на вулиці Тараса Шевченка.

— Ну, Шевченка, я думаю, всі знають. Поет, художник, символ України. Тут навіть складно помилитись, — сміється чоловік, — Усі читали Кобзаря і писали контрольні в класі української мови під пильним наглядом Тараса Григоровича. Ми звикаємо до назв і перестаємо їх помічати. Його ім’я і в назвах вулиць, парків, університетів, станцій метро, але, думаю, мало хто замислюється, чому його постать стала такою знаковою для країни. Хоча насправді потрібно знати й пам’ятати, бо це  ж частина нашої культури та пам’яті.

джерело: kiev-foto.info

Ігор відповідає швидко й легко, та вже за кілька хвилин стає зрозуміло: із менш відомими іменами ситуація складніша.

Чесно? Ніколи не гуглила

Анастасія, студентка Політехніки, з початку навчання мешкає на вулиці Євгена Коновальця.

— Думаю, що це якась важливо історична постать, але хто саме — не скажу Вам. Якщо чесно, ніколи якось і не гуглила.

Дівчина додає, що після масових перейменувань у Києві люди почали більше звертати увагу на назви, але пам’ятають переважно старі.

— Батьки, коли приїжджають, досі зазвичай називають мою вулицю її старою назвою — Щорса. Це, на жаль, вже як звичка. Нові назви, до речі, нерідко викликають у людей роздратування — звісно, не через самих історичних постатей, а через необхідність звикати до змін. Гадаю, нам усім, а особливо старшому поколінню, потрібен час, щоб цілковито відійти від радянщини.

Вулиці як частина колективної пам’яті

Після декомунізації та хвилі перейменувань у Києві з’явилося багато нових назв, пов’язаних переважно з українськими письменниками, військовими, дисидентами та діячами культури. Частина старих радянських назв зникла з мапи міста, натомість з’явилися імена, які раніше часто залишалися поза публічним простором, як-от, наприклад, вулиця Юлії Здановської — української вчительки та волонтерки, яка загинула в 2022 році від російської ракети в центрі Харкова разом з іншими волонтерами штабу оборони міста. Сьогодні в Україні діти досі вчаться за її програмами, а провідні виші світу відкривають навчальні й стипендіальні програми її пам’яті. 

З кожною перейменованою вулицею ми дізнаємося більше й більше про талановитих українців, і їхні імена звучать щодня з тисячі вуст. Але чи достатньо просто змінити табличку?

Біля книгарні «Сенс» розмовляю з Оленою, 29 років.

— Мені здається, перейменування має сенс лише тоді, коли люди знають, хто це. Бо інакше ім’я просто існує на карті — і все.

Олена додає, що сама почала цікавитися історіями назв лише після повномасштабного вторгнення. За її словами, війна змусила багатьох українців по-новому подивитися на власну культуру та історію.

— Раніше я взагалі не думала про це. А зараз хочеться більше розуміти, у якому місті живеш і кого ми вшановуємо такими назвами, — говорить дівчина.

Знаю тільки тому, що в школі проходили 

Пенсіонер Микола живе на вулиці Івана Франка. Чоловік зізнається, що знає про письменника переважно завдяки шкільній програмі. 

— Ми читали «Захара Беркута» в школі, тому я хоча б приблизно пам’ятаю, хто це. А молодь зараз навряд чи цікавиться такими речами, — знизує плечима він. 

Проте поруч його онучка Софія не погоджується:

— Насправді цікаво дізнаватися, ким були ці люди. Це ніби місто має свою приховану історію, і ми маємо пізнавати її. Кожен у своїй мірі, звичайно, але витратити бодай годину, щоб прочитати біографію людини, на честь якої названа твоя вулиця, — хороша ідея. 

Софія каже, що іноді спеціально читає про людей, чиї імена бачить у місті, і це допомагає їй інакше сприймати Київ.

— Тоді місто перестає бути просто набором будинків і доріг. Так воно стає живим для мене, — додає дівчина.

Назви вулиць — це більше, ніж орієнтири на мапі. Вони показують, кого суспільство хоче пам’ятати, чиї історії вважає важливими та як змінюється сама Україна.

І хоча багато киян поки не знають, ким були люди з табличок на їхніх будинках, саме такі питання поступово перетворюють місто на відкритий підручник історії.

Можливо, наступного разу, коли ви побачите назву своєї вулиці, вам теж захочеться дізнатися трохи більше.