Українські жінки, іменами яких названі вулиці Києва

У Києві сотні вулиць названі на честь історичних постатей, але жіночих імен серед них досі не так багато. Однак кожна з цих назв — це майже безсмертне нагадування про жінок, які впливали на українську культуру, літературу, мистецтво та боротьбу за незалежність.

Тут я зібрала п’ять українських жінок, чиї імена можна знайти на мапі столиці, та кілька цікавих фактів про них.

Леся Українка

У шкільних підручниках Леся Українка часто постає вельми холодною, майже бронзовою постаттю — серйозна поетеса з суворим поглядом і трагічною долею. Але за цим образом ховалася жінка, яка в дитинстві обожнювала музику, знала кілька іноземних мов і вже у дев’ять років написала свій перший вірш. Справжнє ім’я письменниці — Лариса Косач, а псевдонім «Леся Українка» з’явився ще в юності. У родині її оточували книги, дискусії про культуру та політику, а сама Леся росла надзвичайно допитливою дитиною: у 19 років вона навіть написала для молодших сестер підручник зі стародавньої історії.

Усе її життя супроводжувала хвороба. У дванадцять років у Лесі Українки виявили туберкульоз кісток, через який їй довелося пережити десятки лікувань і постійний біль. Саме через хворобу вона не змогла професійно займатися музикою, хоча чудово грала на фортепіано й мріяла стати піаністкою. Проте замість того, щоб замкнутися в собі, Леся багато подорожувала — лікувалася в Криму, Єгипті, Грузії, Італії. Ці поїздки вплинули і на її творчість: у її текстах часто з’являються східні мотиви, море, екзотичні пейзажі та сильні жіночі образи. Сучасники згадували, що навіть під час важких періодів вона зберігала гострий розум, почуття гумору й неймовірну силу характеру.

Цікаво, що Леся Українка була значно сучаснішою, ніж її зазвичай уявляють. Вона знала щонайменше сім мов, перекладала світову класику та цікавилася європейською культурою. Її листи до друзів і письменників зовсім не схожі на сухі сторінки з підручника — у них багато емоцій, іронії та живої дівчини, яка по-справжньому вміла кохати, сперечатися й мріяти. А ще Леся Українка активно підтримувала український національний рух і фактично стала однією з перших українських інтелектуалок європейського типу. 

джерело: Еспресо Захід

Сьогодні її ім’я носять сотні вулиць по всій Україні, але за знайомою табличкою ховається не лише «єдиний мужчина в українському письменстві», а жінка, яка все життя вчилася жити contra spem spero — без надії сподіватись.

Олена Теліга

Олена Теліга народилася далеко від України — під Москвою, у російськомовній родині інженера. У дитинстві вона вільно говорила французькою та німецькою, але майже не знала української. Її життя могло б скластися зовсім інакше: еміграція, європейська освіта, спокійне життя за кордоном. Але все змінює одна річ — усвідомлення власної української ідентичності. Уже в молодості Теліга починає писати українською, захоплюється літературою та поступово стає однією з найяскравіших поетес свого покоління.

Сучасники згадували її як дуже харизматичну жінку: завжди елегантна, впевнена в собі, з сильним характером і гострим почуттям гумору. Олена Теліга не любила образ «стражденної поетеси» — у її віршах багато сили, свободи й внутрішнього бунту. Вона активно підтримувала український національний рух і навіть під час Другої світової війни свідомо повернулася до окупованого Києва, хоча чудово розуміла ризики. Для багатьох її друзів це рішення виглядало майже самогубством.

У 1942 році Олену Телігу заарештувало гестапо. Вона могла втекти або врятуватися, але відмовилася залишати своїх людей і редакцію журналу, з якою працювала. Поетесу розстріляли в Бабиному Яру — їй було лише 35 років. Кажуть, перед смертю вона залишила на стіні камери напис: «Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга». Сьогодні її ім’я носять вулиці, школи й бібліотеки, але за табличами ховається історія жінки, яка до останнього не відмовилася ні від своїх переконань, ні від України.

Марія Заньковецька

У ХІХ столітті жінка на сцені для багатьох усе ще вважалася чимось «несерйозним» і навіть сороміцьким. Але Марія Заньковецька зруйнувала ці уявлення. Вона народилася в дворянській родині на Чернігівщині й могла прожити цілком спокійне життя дружини офіцера. Та замість цього обрала театр — рішення, яке на той час вимагало величезної сміливості. Її чоловік був категорично проти сцени, а сама Марія навіть пережила складне й гучне розлучення.

На сцені Заньковецька швидко стала перлиною сцени. Глядачі плакали під час її вистав, а квитки розкуповували на місяці вперел. Її називали «царицею українського театру», а актори згадували, що Марія настільки глибоко проживала ролі, що після виступів іноді не могла одразу повернутися до звичайного життя. Цікаво, що вона могла зробити кар’єру оперної співачки, адже мала дуже сильний голос, але все ж обрала драматичний театр.

вулиця Заньковецької 3/1, Київ. джерело: domik.ua

Існує відома історія про те, як російський імператор Олександр III запропонував Заньковецькій переїхати до Петербурга й виступати на імперській сцені. Для акторки це означало б великі гроші та кар’єру, але вона відмовилася. Марія хотіла грати саме українською мовою й розвивати український театр, який тоді часто обмежували й цензурували. Сьогодні її ім’я знають далеко не всі молоді українці, але саме Заньковецька свого часу довела: українська культура велика, сильна і здатна збирати повні зали.

Соломія Крушельницька

Голосом цієї жінки захоплювалася вся Європа. Соломія Крушельницька народилася в родині священника на Тернопільщині й з дитинства співала в церковному хорі. Уже тоді рідні помічали її незвичайний талант, хоча сама Соломія спочатку мріяла стати піаністкою. Згодом вона вступила до Львівської консерваторії, а після навчання вирушила до Італії — країни, яка тоді була світовим центром опери. Саме там українка швидко стала зіркою сцени.

Крушельницька виступала в найвідоміших театрах світу — від Парижа до Буенос-Айреса, співала поруч із найкращими тенорами епохи та знала вісім мов. Але найбільше її ім’я пов’язують із майже детективною історією навколо опери «Мадам Баттерфляй» Джакомо Пуччіні. Прем’єра вистави в Мілані провалилася настільки гучно, що публіка освистала композитора. Пуччіні переробив оперу й запросив саме Соломію Крушельницьку виконати головну роль. Після її виступу «Мадам Баттерфляй» мала тріумфальний успіх і згодом стала однією з найвідоміших опер у світі. Сам Пуччіні після вистави надіслав співачці свій портрет із написом: «Найпрекраснішій і найчарівнішій Баттерфляй».

Попри світову славу, Соломія Крушельницька завжди наголошувала, що є українкою. Вона популяризувала українські пісні за кордоном і часто включала їх у свої концерти. Наприкінці життя співачка повернулася до Львова, де викладала в консерваторії. Сьогодні її ім’я носять театри, музичні школи й вулиці, але за табличкою — історія жінки, яка прославила Україну на весь світ. 

Соломія Павличко

Соломія Павличко зовсім не відповідала образу «тихої літературознавиці». У 1990-х вона стала однією з найгучніших інтелектуалок України — жінкою, яка відкрито говорила про фемінізм, сучасну культуру та проблеми українського суспільства тоді, коли про це ще майже не дискутували публічно. Вона народилася в родині письменника Дмитра Павличка, виросла серед книжок та літературних розмов і ще в молодості почала займатися перекладами та літературознавством.

Павличко навчалася за кордоном, викладала в університетах і привозила в Україну ідеї, які для багатьох тоді звучали дуже незвично. Вона однією з перших почала відкрито аналізувати українську літературу з точки зору фемінізму та говорити про те, чому жінки в культурі роками залишалися «в тіні». Її тексти викликали суперечки, критику й водночас величезний інтерес. Колеги згадували, що Соломія Павличко не боялася сперечатися навіть із найавторитетнішими письменниками та професорами. 

джерело: радіо ТРЕК

Окрім наукової роботи, Павличко заснувала видавництво «Основи», яке стало одним із символів нової української гуманітаристики 1990-х. Саме там почали виходити сучасні переклади світової літератури, інтелектуальна есеїстика та книжки, які формували нове культурне середовище незалежної України. Соломія Павличко померла дуже рано — у 41 рік, і її смерть стала шоком для української інтелектуальної спільноти. Але навіть сьогодні її тексти залишаються напрочуд сучасними: про свободу, рівність і право української культури бути частиною великого світового діалогу. 

Жіночих імен на мапі Києва все ще значно менше, ніж чоловічих, але кожна вулиця, названа на честь відомої співачки, блискучої поетеси чи шкільної вчительки, — це спосіб нагадати, що історію України творили не лише політики чи військові, а й тисячі відважних жінок.