Як би виглядав сучасний Київ очима В’ячеслава Чорновола

Шум Басейної, переповнені кав’ярні третьої хвилі на Подолі, люди з ноутбуками в метро, повітряні тривоги та синьо-жовті стяги ледь не в кожному вікні. Сучасний Київ — місто справжніх контрастів, яке щодня переживає війну, але намагається дихати. Місто, яке живе між сиренами й ранковими чергами за кавою. Місто, вперто продовжує працювати, закохуватись, сперечатися про політику й будувати майбутнє. 

Інколи здається, що Київ постійно говорить сам із собою: через графіті на стінах, плакати про зниклих безвісти на недільних акціях-нагадуваннях, вуличних музикантів на «Золотих воротах» та меморіали загиблим військовим на Майдані. У цьому шумі сучасності непросто уявити людину з XX століття. Але що, якби сьогодні містом пройшовся В’ячеслав Чорновіл — дисидент, журналіст, колишній політв’язень і один із головних символів української незалежності? Яким би він побачив Київ?

Можливо, свою прогулянку він почав би саме з Майдану Незалежності. У 1990-х тут ще стояв пам’ятник Леніну, а сама площа залишалася типовим радянським простором. Сьогодні ж це місце стало символом зовсім іншої України — країни протестів, революцій та боротьби за свободу. Саме тут українці двічі виходили захищати право на власний вибір — під час Помаранчевої революції та Революції Гідності.  Людині, яка десятиліттями виступала проти радянської системи, Майдан міг би здатися водночас болючим і дуже важливим, навіть сакральним місцем. 

Майдан Незалежності в 1990-ті роки, джерело: obozrevatel

Місто, яке нарешті говорить українською

Напевно, перше, що впало б Чорноволу в око — українська мова, яка милозвучною рікою ллється в кафе, магазинах, університетах і просто на вулицях. Для людини, яка ще в радянські часи відкрито говорила про русифікацію України, це було б особливо цінно.

У 1960–70-х роках Чорновіл неодноразово писав про утиски української культури та переслідування інтелігенції. Саме через свою журналістську діяльність і тексти про політичні репресії він опинився під наглядом КДБ, а згодом — у таборах та засланні. Його збірка «Лихо з розуму», де він описував арешти українських дисидентів, фактично стала одним із найвідоміших документів про радянські репресії проти української інтелігенції. 

Тому сучасний Київ, де біля Червоного корпусу університету Шевченка студенти-філологи спокійно обговорюють українську літературу, а книгарні продають десятки нових українських видань, напевно, виглядав би для нього майже нереально. Можливо, він зайшов би до книгарні на Подолі чи біля «Арсенальної», переглянув полиці з книжками про історію України й усміхнувся б, побачивши, що тексти, за які колись можна було потрапити до в’язниці, тепер продаються абсолютно вільно, а Київ дедалі стає центром української ідентичності. 

Свобода, але високою ціною

Від Майдану Чорновіл, ймовірно, рушив би Інститутською — повз меморіал Небесної сотні. Людина, яка боролася проти авторитарної системи, навряд чи змогла б просто пройти це місце.

Його неодноразово арештовували за політичні погляди та журналістську діяльність. Загалом у радянських таборах і засланні Чорновіл провів понад 15 років. У 1967 році його засудили за «антирадянську діяльність», пізніше — ще кілька разів. Навіть після звільнення він залишався під постійним контролем влади, не міг нормально працювати й друкуватися.

Сьогоднішній Київ, де люди можуть відкрито критикувати владу, виходити на акції протесту під Офіс президента чи вести політичні YouTube-канали, точно вразив би його. Але водночас він би побачив і те, що свобода для України досі не стала чимось гарантованим.

Повітряні тривоги, укриття на станціях метро, фотографії загиблих військових на стіні пам’яті біля Михайлівського собору, волонтерські збори просто посеред вулиці — усе це нагадало б йому: боротьба триває. Просто тепер ворог уже не приховується за радянськими гаслами, а на весь світ і з великою гордістю говорить про свої антигуманні наміри.

джерело: obozrevatel

Люди, які не здаються

Та найбільше Чорновола, ймовірно, вразили б саме люди. 

Біля метро «Лук’янівська» волонтери збирають кошти на дрони. На Контрактовій площі студенти проводять благодійний ярмарок для військових. Комунальники прибирають місто після нічного обстрілу, а вже за кілька годин у центрі знову відкриються кав’ярні й запрацюєтранспорт.

Чорновіл завжди вірив у силу суспільства та громадянської відповідальності. Наприкінці 1980-х він став одним із засновників Народного руху України — організації, яка фактично об’єднала тисячі людей навколо ідеї незалежності. Тоді це теж починалося з активістів, студентів, мітингів і віри, що зміни можливі.

Можливо, прогулюючись сьогодні Софійською площею чи Володимирською гіркою, він побачив би в сучасних українцях ту саму рішучість, яку колись бачив у дисидентському русі. Просто тепер вона має інший вигляд: не самвидав і підпільні зустрічі на кухнях, а збори в Instagram, благодійні фонди й тисячі маленьких ініціатив, які тримають країну.

джерело: Апостроф

Чи впізнав би він це місто?

Сучасний Київ дуже відрізняється від міста, яке знав Чорновіл. Тут з’явилися нові райони, скляні бізнес-центри, електросамокати та цифрові сервіси. На місці старих радянських гастрономів тепер працюють концептуальні кав’ярні, а колишні заводські райони перетворюються на креативні простори.

Але дещо залишилося незмінним — прагнення українців до свободи. Те саме, за яке Чорновіл платив арештами, засланнями й роками життя.

І, можливо, стоячи ввечері десь на пішохідному мосту між Володимирською гіркою та Аркою Свободи українського народу й дивлячись на вогні Дніпра, він сказав би: боротьба ще не завершена. Але Київ уже став значно ближчим до тієї України, про яку він палко мріяв.